Меню

Який податок за землю

Який податок за землю

Консультации : Хто та як повинен платити за землю

КОНСУЛЬТУЄ ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ
Департамент оподаткування фізичних осіб

Хто та як повинен платити за землю

Відповідно до Закону № 2535-ХІІ плата за землю справляється у вигля­ді земельного податку або орендної плати, залежно від того, чи є особа власником землі або її орендарем. Податкова служба наголошує, що за землю повинні розраховуватися всі землевласники, землекористувачі й орендарі — 13 млн. 738 тис. осіб, у тому числі 13 млн. 305 тис. — зем­левласників і землекористувачів, 433 тис. — орендарів.

Земельні відносини в Україні ре­гулюються Земельним кодексом, згідно з яким усі землі України по­діляються відповідно до їх цільового призначення.

Справляння плати за землю, а також відповідальність платників і контроль за правильністю обчис­лення та справляння плати за зем­лю здійснюються згідно із Законом № 2535-ХІІ.

Якщо особа є землевласником або землекористувачем, то плата за землю справляється у вигляді зе­мельного податку. Право власності або користування підтверджується державним актом, який видається на підставі:

придбання за договорами купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, ін­шими цивільно-правовими угодами;

безкоштовної передачі з земель державної та комунальної власності;

приватизації земельних ділянок, що раніше було надано у користування;

виділення в натурі (на місцевості) належної земельної частки (паю);

Важливо знати, що навіть якщо в особи немає документів про пра­во власності або використання на­лежної їй землі, вона все одно зобов’язана сплачувати земельний податок, оскільки одержання такого документа є добровільним і податок нараховується не за фактом наяв­ності державного акта, а за даними державного земельного кадастру.

До податкової служби щокварта­лу надходить інформація від бага­тьох регулюючих органів та установ, у тому числі нотаріусів, БТІ і Держ-комзему України, на підставі якої по­даткова служба веде облік (реєстр) землевласників, землекористувачів та орендарів.

Якщо ділянкою володіють кіль­ка осіб, то податок сплачує кожен власник окремо, пропорційно своїй частці.

Якщо особа орендує ділянку на землі державної або комунальної власності, вона вносить орендну плату. Підставою для нарахування такої плати є договір оренди зем­лі, що набирає сили після держав­ної реєстрації. Якщо особа орендує земельну ділянку у приватної особи, то сплачує орендну плату власнику. Власник ділянки розраховується за землю з державою.

Як і до якого органу слід звертатися
громадянину для отримання земельної ділянки

Земельне законодавство чітко ви­значає компетенцію того чи іншого органу у сфері земельних відносин, проте у громадян часто виникають запитання з приводу того, який ор­ган і за що відповідає та як отрима­ти земельну ділянку у власність або у користування (оренду). Постає пи­тання: куди мають звертатися грома­дяни для отримання у власність чи в користування земельних ділянок для фермерського або особистого селянського господарства, садівни­цтва, будівництва та обслуговуван­ня жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ді­лянка), індивідуального дачного бу­дівництва, будівництва індивідуаль­них гаражів, городництва? Чинний Земельний кодекс дає однозначну відповідь: в межах населених пунк­тів (сіл, селищ, міст) громадяни по­винні звертатися до відповідних рад — сільських, селищних, міських; за межами населених пунктів — до відповідних райдержадміністрацій.

При цьому земельні ділянки для будівництва й обслуговування жило­го будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) можуть надаватися виключно в межах на­селених пунктів. Земельні ділянки для городництва можуть надаватися лише в користування (оренду).

Земельні ділянки надаються у влас­ність або в користування (якщо межі цих земельних ділянок не було рані­ше визначено) на підставі проектів відведення цих земельних ділянок. Дозвіл на розробку проектів відве­дення земельних ділянок надають у межах населених пунктів сесії сіль­ської, селищної, міської рад, за ме­жами населених пунктів — райдержадміністрація (розпорядження голови адміністрації). Такий дозвіл надаєть­ся не просто на підставі заяви грома­дянина — до такої заяви додаються матеріали (документи), де обгрунто­вано розмір, призначення та місце розташування земельної ділянки, на­приклад викопіювання з генерально­го плану або іншої містобудівної доку­ментації населеного пункту.

В окремих визначених законодав­ством випадках слід провести вибір земельної ділянки, результатом чого буде складений земельною комісією акт вибору земельної ділянки. Якщо постає питання про вилучення зе­мельної ділянки, то процедура на­дання земельної ділянки передба­чає не лише отримання письмової згоди попереднього землекорис­тувача, а й попереднє погодження місця розташування об’єкта з орга­ном, який має право вилучати та на­давати земельну ділянку певного ці­льового призначення.

Читайте также:  Ранец для полетов над землей

Проекти відведення земельних ді­лянок погоджуються з:

органом із земельних ресурсів (районними відділами земельних ресурсів або міськими управління­ми земельних ресурсів);

природоохоронним органом (об­ласним управлінням охорони навко­лишнього природного середовища);

санітарно-епідеміологічним орга­ном (районною або міською санепі­демстанцією);

органом архітектури (відповідними районними відділами райдержадмі-ністрацій або відповідними вико­навчими органами міських рад);

органом охорони культурної спад­щини.

Таке погодження (отримання ви­сновків вищезазначених органів) здійснюється заявником самостій­но за його рахунок або він уповно­важує землевпорядну чи іншу організацію або особу на здійснення зазначених дій. У передбачених за­конодавством випадках необхід­но також одержати висновок дер­жавної землевпорядної експертизи. Після розробки та погодження про­ектів відведення земельних діля­нок сільська, селищна, міська ради або райдержадміністрація прийма­ють рішення щодо передачі таких земельних ділянок у власність (без­оплатно — лише в межах норм, ви­значених Земельним кодексом) чи в користування (оренду). Громадяни України мають право на безоплат­ну передачу їм земельних ділянок із земель державної власності в таких розмірах:

для фермерського господар­ства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сіль­ськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради.

Якщо на території сільської, селищ­ної, міської ради розташовано декіль­ка сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визнача­ється як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) ви­значається як середній по району;

для особистого селянського госпо­дарства — не більше ніж 2,0 га;

для садівництва — не більше ніж 0,12 га;

для будівництва та обслуговуван­ня жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділян­ка) у селах — не більше ніж 0,25 га, в селищах — не більше ніж 0,15 га, в містах — не більше ніж 0,10 га;

для індивідуального дачного будів­ництва — не більше ніж 0,10 га;

для будівництва індивідуальних га­ражів — не більше ніж 0,01 га.

Передача земельних ділянок без­оплатно у власність громадян у ме­жах норм, визначених Земельним кодексом, проводиться одноразово по кожному виду користування. При цьому законодавство не містить об­межень щодо розміру доходу заяв­ника, його майнового стану, місця проживання (тим більше протягом певного терміну в певній місцевос­ті). Тому вимоги будь-якого органу або посадової особи при прийнятті від громадян заяв про виділення зе­мельних ділянок додати до заяви документи, які прямо не передбачено законодавством, є незаконними.

Щодо повноважень обласної та районних рад у сфері розпоряджен­ня землями державної власності, слід зазначити таке.

Дійсно, п. “а” ст. 8 та п. “а” ст. 10 Земельного кодексу відносять до по­вноважень відповідно обласної та районної рад питання розпоряджен­ня землями на праві спільної влас­ності відповідних територіальних громад. Зазначені норми Земельно­го кодексу жодними органами нині не застосовуються (правова норма є “мертвою”), оскільки земель спіль­ної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області (або райо­ну), на відміну від майна спільної власності, ще не існує.

Такий факт пов’язаний з тим, що розмежування земель державної та комунальної власності (село, сели­ще, місто) досі не проведено, тому діє спеціальна норма Земельного кодексу (п. 12 розділу десятого “Пе­рехідні положення”). Згідно з цією нормою до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, і земель, на яких розта­шовано державні, в тому числі ка­зенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, здійсню­ють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів — відповідні органи вико­навчої влади.

Жодної згадки про районні або обласні ради Земельний кодекс у цій частині не містить. Крім того, спільна власність не є самостій­ною формою власності, а є лише похідною від комунальної власнос­ті. І саме базовий рівень місцево­го самоврядування (село, селище, місто) в особі органів місцевого са­моврядування визначатиме у майбутньому, які землі надаватимуться у спільну власність територіальних громад та який обсяг повноважень матимуть обласна або районні ради у цьому питанні.

Таким чином, на сьогодні ствер­джувати про наявність земель спіль­ної власності територіальних громад передчасно. Непроведене до цього часу розмежування земель приве­ло до того, що всі землі, за винят­ком переданих у приватну власність, є землями державної власності. І ні­чого дивного немає у тому, що зем­лями державної власності у межах населених пунктів розпоряджають­ся саме сільські, селищні та міські ради, а за їх межами — відповідні органи виконавчої влади (райдержадміністрації, облдержадміністра­ції, в окремих випадках — Кабінет Міністрів України).

Читайте также:  Сельскохозяйственных угодий в составе земель сельскохозяйственного назначения это

Така вимога Земельного кодексу хоча і носить тимчасовий характер (до розмежування земель), її треба неухильно виконувати. Отже, ані в обласної, ані в районної рад немає на сьогодні повноважень щодо на­дання земельних ділянок для будь-якого цільового призначення, тому подання громадянами заяв (схе­ма) до органів, які не мають від­повідних повноважень з надання земельних ділянок, не породжують ніяких правових наслідків для за­явника та інших уповноважених за­коном органів.

У якому розмірі справляється плата

Ставка та розмір податку зале­жать від площі земельної ділянки, а також від того, де вона знаходить­ся та як її використовують. Сума не залежить від результатів господар­ської діяльності на цій землі.

Якщо грошову оцінку землі було проведено

Для сільськогосподарських угідь, використовуваних під косовиці та пасовища, ставка податку вста­новлюється в розмірі 0,1% грошо­вої оцінки. Для земель, відведених під багаторічні рослини (наприклад, сади), — 0,03% грошової оцінки.

Ставка податку на ділянки, розта­шовані в населених пунктах, стано­вить 1% грошорої оцінки.

До речі, для ділянок, на яких роз­ташовані житло, індивідуальні гара­жі, господарські будівлі й споруд­ження, а також дачі, визначено меншу ставку, податку: власники сплачують лише 3% земельного по­датку. Це означає, що якщо за дачну ділянку площею 0,06 га земельний податок становить 100 грн., влас­ник повинен внести 3% цієї суми — 3 грн.

Щодо осіб, які придбали ділянку на підставі цивільно-правового до­говору (наприклад, договору купівлі-продажу), то з 2008 р. розмір по­датку розраховується від суми грошової оцінки землі, що не може бути нижче ніж вартість земельної ді­лянки, зазначеної в договорі.

Орендна плата за земельні ділян­ки, які перебувають у державній або комунальній власності, не може бути менше ніж:

розмір земельного податку, вста­новленого Законом № 2535-ХІІ для земель сільськогосподарського при­значення;

триразовий розмір земельно­го податку, встановленого Зако­ном № 2535-ХІІ для інших катего­рій земель.

Ставки податку залежно від кількості жителів у населених пунктах

Групи населених пунктів з чисельністю населення, тис. осіб Ставка податку, гри. за 1 м 2 Коефіцієнт, що застосовується у містах Києві, Сімферополі, Севастополі та містах обласного значення
До 0,2 0,075
Від 0,2 до 1 0,105
Від 1 до 3 0,135
Від 3 до 10 0,15
Від 10 до 20 0,24
Від 20 до 50 0,375 1,2
Від 50 до 100 0,45 1,4
Від 100 до 250 0,525 1,6
Від 250 до 500 0,6 2,0
Від 500 до 1000 0,75 2,5
Від 1000 і більше 1,05 3,0

Водночас річна орендна плата за земельні ділянки державної або ко­мунальної власності не має переви­щувати 12% їх нормативної грошової оцінки. При цьому в разі визначен­ня орендаря на конкурентних заса­дах можна встановити більший роз­мір орендної плати.

Якщо оцінку землі не проведено

У такому разі застосовуються за­тверджені законом ставки, що зале­жать від чисельності громадян, які проживають у населених пунктах. На­приклад, по земельних ділянках при­ватного сектора населеного пункту з кількістю жителів від 1 до 3 тис. ставка земельного податку становить 13,5 коп. за 1 м 2 (табл.).

Слід зазначити, що ставки земель­ного податку за ділянки, за винятком сільгоспземель, затверджують місце­ві (сільські, селищні, міські) ради ви­ходячи із середніх ставок податку. При цьому його розмір не може бути вище середніх ставок податку більш ніж удвічі (з урахуванням підвищувальних коефіцієнтів для курортних зон).

Водночас закон передбачає низку підвищень ставки. Так, на земельні ділянки у курортних зонах ставка по­датку збільшується:

на південному узбережжі Крим­ського півострова — у 3 рази;

на південно-східному узбереж­жі Кримського півострова у 2,5 раза;

у гірських і передгірських ра­йонах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької областей (крім населених пунктів, від­несених законодавством до категорії гірських) — у 2,3 раза;

на західному узбережжі Кримсько­го півострова — у 2,2 раза;

на узбережжі Чорного моря в Ми­колаївській, Одеській та Херсонській областях — у 2 рази;

на узбережжі Азовського моря та в інших курортних районах — у 1,5 раза.

Законодавство надає низку пільг зі сплати земельного податку. Зо­крема, від цього податку звільня­ються:

громадяни, що виховують трьох і більше дітей;

громадяни, у яких члени роди­ни проходять термінову військову службу;

ветерани війни, а також інші особи, що користуються пільгами відповідно до Закону № 3551-ХІІ;

особи, які постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС.

Для цих категорій громадян пільги надаються на одну земельну ділянку кожного виду в межах норм, установ­лених Земельним кодексом:

для особистого селянського госпо­дарства — не більше ніж 2 га;

для садівництва — не більше ніж 0,12 га;

для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будин­ків і споруджень (присадибна ділян­ка) у селах — не більше ніж 0,25 га, у селищах — не більше ніж 0,15 га, у містах — не більше ніж 0,1 га;

для індивідуального дачного будів­ництва — не більше ніж 0,1 га;

для будівництва індивідуальних га­ражів — не більше ніж 0,01 га.

Також законодавство надає пільгу із земельного податку власникам ді­лянок, земельних часток (паїв) на пе­ріод чинності Закону № 320-ХІV за умови передачі ділянок і паїв в орен­ду платнику фіксованого сільськогос­подарського податку.

Податок потрібно вносити власникам
дачних і садових ділянок

Багато запитань виникає щодо того, чи потрібно сплачувати земель­ний податок членам садових і дачних товариств. Якщо особа приватизува­ла свою дачну або садову ділянку, вона зобов’язана самостійно сплачу­вати податок на землю. Якщо ділян­ку не приватизовано, тоді її власни­ком є садове або дачне товариство і воно сплачує податок. У такому разі товариству відшкодовується сума по­датку.

У першому та в другому випадках громадянин має право на всі передбачені Законом № 2535-ХІІ пільги. Слід підкреслити, що пільга поши­рюється лише на одну земельну ді­лянку по кожному виду цільового призначення. Наприклад, якщо осо­ба є власником чотирьох ділянок (двох — для садівництва і двох — для індивідуального дачного будів­ництва), то пільга поширюється на одну садову і одну дачну ділянку.

Як і коли сплачувати податок

Земельний податок громадяни сплачують у відділенні банку або сільській раді за місцем розташу­вання земельної ділянки. Плату за землю вносять двічі на рік рівни­ми частинами: до 15 серпня і до 15 листопада. До 15 липня податко­ві інспекції (на підставі інформації, що має податкова служба) розсила­ють усім платникам повідомлення, в якому зазначається сума земельно­го податку та на який рахунок його потрібно внести.

Якщо особа не одержала пові­домлення, вона може самостійно звернутися до податкових органів і сплатити необхідну суму. Уточни­ти, скільки коштує її земля, чи було взагалі проведено її грошову оцінку та яку суму потрібно внести, можна як у податковій інспекції району за місцем розташування земельної ді­лянки, так і в місцевій раді.

Насамкінець зазначимо, що за несвоєчасну сплату податку на суму боргу нараховується пеня з розрахунку 120% річної дисконт­ної ставки Нацбанку України (на день виникнення податкового бор­гу або на день його погашення) за кожний календарний день про­строчення.

Крім пені, нараховується штраф, розмір якого залежить від кількості днів прострочення, — від 10 до 50% суми заборгованості, а саме:

до 30 календарних днів -10% по­гашеної суми податкового боргу;

від 31 до 90 календарних днів включно — 20% погашеної суми по­даткового боргу;

понад 90 календарних днів — 50% погашеної суми боргу.

Зі схемою отримання фізичною особою земельної ділянки можна ознайомитись, звернувшись у відділ «Консультант».

Перелік використаних нормативних документів:

Земельний кодекс України від 25.10.2001 р. № 2768-III (зі змінами та доповненнями, за текстом — Земельний кодекс)

Закон України № 320-ХІV від 17.12.98 р. “Про фіксований сільськогосподарський податок” (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 2535-ХІІ від 03.07.92 р. “Про плату за землю” (зі змінами та доповненнями)

Закон України № 3551-ХІІ від 22.10.93 р. “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (зі змінами та доповненнями)

Руслан БУРЛАКА,
головний державний податковий
ревізор-інспектор відділу
адміністрування майнових податків
Департаменту

“Вісник податкової служби України” № 41 листопад 2009 р.
передплатні індекси:
22599 (укр.) 22600 (рос.)

Источник