Операція «Вісла»
Операція «Вісла» — етнічна чистка, здійснена у 1947 році (28 квітня — 28 серпня 1947 р.) під керівництвом Радянського Союзу, Польщі, Чехословаччини. Полягала у примусовій депортації (виселенні) з використанням збройних сил вказаних країн українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на ті території у західній та північній частині польської держави, що до 1945 р. належали Німеччині, а також у різні регіони СРСР.
Приводом до початку Операції Вісла стала загибель 28.03.1947 р. в районі с. Яблоньки (на шосе між Балигородом і Тісною) у бою з відділом УПА (командир — майор С.Хрін) заступника міністра оборони (ІІ віце-міністр національної оборони) Польщі генерала К.Свєрчевського.
Цього ж дня на засіданні політбюро ПРП було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Зеленогірське, Кошалінське, Ольштинське, Познанське і Щецінське.
У ході операції «Вісла» було депортовано близько 150 тис. українців, а УПА зазнала великих втрат.
Три етапи
Депортаційні заходи проходили в три етапи:
1) з 28.04.1947 р. до 15.06.1947 р. виселялись українці з повітів Ліско, Сянік, Перемишль, Ясло, Кросно, Любачів, Горлиці, Ярослав;
2) до 30.06.1947 р. вивозилося українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів.
3) до кінця жовтня 1947 р. депортовано населення з решти повітів Закерзоння.
На 31.07.1947 р., за польськими даними, було переселено 140 575 осіб, ув’язнено в концтаборі Явожно 3800 чол., убито 655 чол., заарештовано 1466 членів українського руху Опору.
1 серпня 1947 р. таємна інспекція Державної комісії безпеки наказала командуючим Краківського і Люблінського воєводств виселити всіх українців, що залишилися на їх території після акції «Вісла», без огляду на ступінь лояльності і партійну приналежність та організувати контрольні бригади з перевірки кожного виселеного села, щоб у них не залишилася жодна українська чи змішана родина.
Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців, органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей.
До кінця 1947 р. у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.
Источник
Депортації українців у перші повоєнні роки. Операція «Вісла»
Операція “Вісла” — злочинний захід польського комуністичного режиму проти українського населення на окупованих Польщею українських етнічних землях 1947. Полягав у примусовій депортації українців з Лемківщини, Посяння, Підляшшя і Холмщини на території у зх. та пвн. частині Польської держави, що до 1945 належали Німеччині. 9 вер 1944 між комуністичними урядами УРСР і Польщі було підписано угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення українців з їх етнічних територій, яке мало за умовами угоди носити виключно добровільний характер, проводилося найчастіше примусово і з застосуванням військової сили. Польські адміністративні органи застосовували найрізноманітніші засоби для зростання масштабів переселення — позбавлення прав українців на землю, ліквідація рідного шкільництва, культурно-освітніх установ, греко-католицької церкви та інші. Переселення і масові репресивні акції польського уряду щодо українського цивільного населення викликали закономірну рішучу протидію національно-патріотичних сил — Української Повстанської Армії та націоналістичного підпілля Організації Українських Націоналістів на території Закерзоння, що становило серйозну загрозу для існування тоталітарного режиму в цілій Польщі. В цих умовах польська комуністична влада, продовжуючи свою антиукраїнську політику, вирішила повністю виселити українське населення з його етнічних земель і розпорошити українську національну меншину в Польщі. Приводом до початку “В.О.” стала загибель заступника міністра оборони Польщі Свєрчевського. Було прийнято рішення про цілковиту депортацію українського населення у новостворені на колишніх німецьких землях воєводства — Вроцлавське, Гданське, Ольштинське, Познанське і Щецінське. Депортаційні заходи проходили в три етапи: 1-й — виселялись українці з повітів Лісно, Сянік, Перемишль, Ясло, Коросно, Любачів, Горлиці, Ярослав; 2-й — виселялось українське населення з повітів Новий Сонч, Новий Тарг, Томашів Любельський, Грубешів. Протягом третього етапу виселено населення з решти повітів Закерзоння. Намагаючись прискорити асиміляцію переселенців органи влади, звичайно, допускали переїзд в одну місцевість не більше 3-4 українських сімей. До кінця 1947 у місця, звідки було депортовано українське населення, переселено близько 14 тис. осіб польської національності.
48. Суспільно-політичне і національно-культурне життя в Україні у 50-60 рр. ХХ ст. Рух «шістдесятників»
Після смерті Сталіна в Кремлі починається запекла боротьба за владу і у березні 1953 р. фактично, а у вересні офіційно першим секретарем ЦК КПРС став Хрущов. Почався «період відлиги» — тимчасової лібералізації суспільно-політичного життя. У союзних республіках почалися значні кадрові зміни, перестановки у керівництві. У червні 1953 на посаду голови ЦК КПУ вперше було обрано українця за походженням – О.Кириченка. Нові радянські лідери оголосили амністію ув’язненим на термін до 5 років. На волю вийшли здебільшого кримінальні елементи (політичні в’язні мали значно триваліші терміни ув’язнення), що спровокувало вибух злочинності у країні. Однією з ознак лібералізації стала реабілітація – поновлення в правах незаконно засуджених осіб. Не підлягали реабілітації: жертви політичних процесів; репресовані до 1934 року; селяни з Західної України, а також депортовані під час колективізації селяни; засуджені за інакодумство; кримські татари або інші народності, які були депортовані в Сибір(депортація визнана незаконною, але без права повернення). Восени 1953 були ліквідовані воєнні трибунали військ МВС і Особлива нарада МВС, яка мала право проводити висилку, заслання та ув’язнення населення. Кульмінаційним моментом «відлиги» став ХХ з’їзд КПРС (1956р.), де Хрущов виступив з доповіддю «Про культ особи Сталіна та його наслідки». Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна. Люди розцінювали його промову по-різному. Більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, та консервативні кола, а також чимало людей, розвінчання «великого вождя» сприйняли вороже. Через ліберативні дії проти Хрущова була сформована опозиція, а в 1957 – безуспішна спроба усунути Хрущова від влади. Безпосереднім проявом лібералізації суспільно-політичного життя стала поява нової генерації культурних діячів, — «Шістдесятників», серед яких Л.Костенко, В.Симоненко, І.Драч, М.Вінграновський; В.Чорновіл, А.Горська, Д.Павличко, Б.Олійник, В.Стус, Г.Тютюнник. Саме тоді почали з’являтися українські позацензурні видання, «самвидав». В 1959 у Києві було засновано клуб творчої молоді «Супутник», який став центром шістдесятництва; у Львові в 1962 – «Пролісок». Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З кінця 1962 р. почався масований тиск на шістдесятників, через який частина шістдесятників пішла на компроміс із владою, а інші еволюціонували до політичного дисидентства, правозахисного руху та відкритого протистояння режимові.
Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет
Источник
Операция Висла
Операция Висла
Операция «Ви́сла» (польск. Akcja Wisła ) — кодовое название операции по принудительному массовому переселению более 150 тыс. человек украинцев (русин), которые проживали на украинских этнических землях Надсянья, Лемковщины, Холмщины и Подляшья. После окончания Второй мировой войны эти территории оказались частью территории Польской Народной Республики. На землях действовали объединения ОУН-УПА, которые выступали против польской власти. Польское правительство решило проблему путём переселения коренного украинского (русинского) населения с тех земель, где они в течение многих веков проживали, на территории, отошедшие к Польше после войны от Германии (оттуда перед этим было депортировано местное немецкое население), на севере Польши. Переселение было проведено частями регулярной армии Польской Народной Республики в 1947 году с согласия советских и чехословацких властей. Операция продолжалась три месяца.
Операция «Висла» была спланирована заранее. Формальным поводом для начала операции послужило убийство при невыясненных обстоятельствах заместителя министра обороны ПНР генерала Кароля Сверчевского боевиками из Украинской Повстанческой Армии — УПА.
Операцию по переселению осуществляла оперативная группа «Висла» в составе 6 пехотных дивизий. По свидетельству очевидцев, переселенцам давалось на сборы от 2 до 5 часов. На новых местах обитания (преимущественно в деревнях) украинцы были расселены таким образом, чтоб их количество нигде не превышало 10 % от местного польского населения. Действовал суровый запрет (ныне отменён) на смену места пребывания и на возвращение на исконные земли. Одновременно государство, руководимое коммунистической партией, ликвидировало структуры Украинской грекокатолической церкви.
Согласно свидетельствам, во время проведения операции имели место «многочисленные жертвы».
В Чехословакии параллельно с операцией «Висла» в период с 10 июня 1947 года до осени 1947 года проводилась операция «Акция Б», в которой чехословацкая армия действовала против трёх сотен УПА — Бродича, Бурлака и Громенко, которые с боями прорывались из Польши в американские зоны оккупации в Австрии и Германии [1] .
В июле 2007 в совместном заявлении Украина и Польша осудили операцию «Висла». Ранее Всемирный Конгресс Украинцев призвал президента Ющенко потребовать от правительства Польши, а также ООН осуждения, принесения извинений и компенсаций за данную этническую чистку [2] .
См. также
Ссылки
Литература
- Ліпкан А. Г.Операція «Вісла»: переселення чи депортація? «Воєнна історія» #1 за 2003 рік (укр.)
- 1947: Акція «ВІСЛА» — апогей депортаційних операцій 40-50-х рр. XX ст. Виставка за документами ЦДКФФА Украины им. Г. С. Пшеничного,
Wikimedia Foundation . 2010 .
Смотреть что такое «Операция Висла» в других словарях:
Операция «Висла» — Мемориальная табличка об «операции Висла» на польском и украинском языках (Низкие Бескиды) Операция «Висла» (польск. Akcja Wisła) военно административная акци … Википедия
Висла (значения) — Висла многозначный термин: Висла река в Польше. Населённые пункты: Висла город в Цешинском повете Силезского воеводства Польши. Висла посёлок в Ставропольском районе Самарской области. Спорт: «Висла» футбольный… … Википедия
Операция «Гроза» — гипотетическая эшелонированная стратегическая наступательная операция, предусматривавшая генеральное наступление Красной Армии и Красного Флота на цели, расположенные в Румынии, Западной Польше, Восточной Пруссии с дальнейшим переносом боевых… … Википедия
Операция «Родопы» (1967) — Операция «Родопы» (май 1967) демонстрация военного присутствия стран Варшавского договора в приграничных Греции районах Болгарии, произведённая ввиду военного переворота в Греции и оформленная как совместные военные учения вооружённых сил… … Википедия
Висла — У этого термина существуют и другие значения, см. Висла (значения). Висла Wisła … Википедия
Операция «Багратион» — Белорусская операция (1944) Вторая мировая война Немецкие солдаты, пленённые во время Белорусской операции Дата 23 июня 29 августа 1944 … Википедия
Операция Багратион — Белорусская операция (1944) Вторая мировая война Немецкие солдаты, пленённые во время Белорусской операции Дата 23 июня 29 августа 1944 … Википедия
Висла-Одер — Висло Одерская операция Вторая мировая война,Великая Отечественная война … Википедия
Восточно-Померанская операция — Великая Отечественная война Советские войска в Данциге. Март 1945 … Википедия
Белорусская операция (1944) — У этого термина существуют и другие значения, см. Белорусская операция. Эта статья о стратегической наступательной операции РККА. О компьютерной игре см. Операция «Багратион» (компьютерная игра). Белорусская операция (1944)… … Википедия
Источник
БОРОТЬБА З ОУН та УПА
Одночасно з масовою депортацією українців польські військові проводили потужні операції з ліквідації повстанців.
Загалом від квітня до липня 1947 року оперативна група «Вісла» провела 357 бойових акцій, під час яких було вбито 1509 повстанців, знищено 1178 бункерів і криївок, заарештовано майже 2800 осіб із цивільної мережі ОУН і УПА у Закерзонні.
З тих часів збереглися протоколи допитів, зокрема надрайонної провідниці УПА Ірини Тимочко, поручника УПА Володимира Щигельського та інших бійців ОУН-УПА.
Документи, що стосуються операції «Вісла» та підтверджують депортацію українців з південно-східних регіонів Польщі, опубліковані ТСН.ua спільно з Центром досліджень визвольного руху і Архівом СБУ у проекті Електронний архів визвольного руху .
СПОГАДИ ОЧЕВИДЦІВ
ПО МОЇМ СЕЛІ ЛЯХАВІ ЗАЛИШИВСЯ ТІЛЬКИ СПОМИН
Згадує Йосифа Зарічна-Жаркіх, уродженка села Ляхави Сяніцького повіту:
«Ляхаву виселяли першу на всю околицю. Завезли нас на польське село Ліщавка, де тримали цілий тиждень під сторожею війська… А поляки мали час арештувати підозрілих, між іншим і мене.
У паперах вписали нам співпрацю з УПА, щоб знали ті, що нас везуть, що з нами далі робити. Заладували нас усіх по п’ять родин на одну військову машину й завезли на станцію до Залужа… Вранці 2 травня заладували нас у худоб’ячі вагони… До вагонів підбігали поляки, кричали до жовнірів, щоб вивезли нас у якусь пропасть раз назавжди, кидали каміння…
Тільки трохи мужчин з нашого села отримало господарства, але в таких місцях, звідки далеко було до людей і до поїзду. Я з родиною попала до села Б’ялий Здруй, до так званої земельної нерухомості… Крім нас, були там ще три наші родини, а решта – німці, яких поляки примушували до невільничої праці.
По моїм селі Ляхаві залишився тільки спомин. Минуло кілька літ від виселення й поляки засадили на наших полях ліс, щоб не залишилося ні сліду від «бандеровскєй століци». Наші люди їздять до свого села-лісу й шукають старих стежок та каменів по рідних хатах».
БАТЬКО УСЕ РОБИВ МОВЧКИ. ВІН БУВ БІЛИЙ, ЯК СТІНА
Спогади Євгенії Іваник, уродженки села Гонятина Грубешівського повіту:
«17-го червня злощасного 1947 до нас приїхало польське військо. І наказали, щоб у кілька годин усі були спаковані й покинули село…
Ніхто не знав куди і на зустріч якій долі. Батько усе робив мовчки. Він був білий, як стіна. По маминім обличчі весь час текли сльози…
Наш збірний пункт був у гміні Довгобичів. Звідти нас забрали возами та військовими автами до залізничної станції Вербковичі. Біля цієї станції було десь півморга загородженого дротом поля. І туди нас скидали. Плач стояв над полем під небеса…
Після кількох важких та довгих днів побуту під голим небом нас почали вантажити до товарних брудних вагонів. Наше невеличке село поділено на два воєводства – Ольштинське і Щецінське. Дорога була довга й неймовірно важка – без їжі, без води, у спеці й тривозі, що нас там жде.
І так у брудних вагонах, разом з худобою, їхали нещасні жінки, старці і діти. Бо чоловіків у середньому віці майже не було. Ними були забиті тюрми Любліна і Ряшева, Явожно, сибірські лаґри. «
УСІ БУЛИ НЕРВОВІ, ОГОРОДЖЕНІ КОЛЮЧИМ ДРОТОМ
Розповідає пан Нісевич, уродженець села Добра Ярославського повіту:
«Пізно ввечері дійшли ми до Лішави. Сиділи там на луках два тижні під військовою сторожею. Нарешті вивезено всіх до Залужа, куди звозили вже людей з цілої околиці.
Зробилося там страшне людське муравлище, кожен старався якось здобути харчі, не втратити корови, уникнути арешту, утриматися цілою родиною. Усі були нервові і непевні, не мали де скритися, були під голим небом, огороджені колючим дротом. На хворих і старих не звертали вже уваги.
Не можна запалити вогню, щоб зварити їсти, не вільно вийти за огорожу, нема де справити потреби, ні одного лікаря чи санітара. Весь санітаріят – наш Сян, до його берегу був доступ».
УТЕКТИ БУЛО НЕМОЖЛИВО. ЛИШАЛАСЯ ВТЕЧА ДО НЕБА
Спогад Ярослава Війтіва («Корчака»):
«Було нас 75 людей. Після розпізнання декого взяли набік, а решту – до лазні. Там ми мліли, бо раз давали холодну, а потім гарячу воду. Яке там було биття, коли ми з неї виходили – страх! По дорозі до бараку також били… В Явожні (місто на півдні Польщі, де був розташований концтабір, — ред.) просто мстилися над нами. Принижували національну гідність…
Наприклад, о четвертій вранці робили вставання. А підлога була чорна від вугілля. Як наказали знову лягти, підходили і питали, чому підошви чорні. Тоді був наказ лягти на черево, а вони били по 20 разів нагаями по ногах…
Були ми порозділювані. Учителі, священики, лікарі, узагалі інтелігенція – окремо, а прості люди – окремо. Контактувати з бараками, де сиділи інтелігенти – не можна.
Утекти з табору ніхто не пробував. Це, зрештою, було не можливе. Утекти, не торкнувшись електричних дротів, не можна. Залишалася втеча до неба… Нічого за муром ми не бачили. Табір був віддалений від самого Явожна».
НАСЛІДКИ ЕТНІЧНОЇ ЧИСТКИ
29 липня 1947 року оперативна група «Вісла» завершила свою діяльність, передавши повноваження оперативній групі Краківської округи. Депортаційна акція тривала три місяці.
Унаслідок цих подій польська комуністична влада за три місяці позбулася українського населення у південно-східних воєводствах країни, розселивши у західній і північній частинах Польщі 140 575 українців і поляків, які були у шлюбі з українцями (близько 14 тисяч), а до грудня виселили ще 10 тисяч.
Щоб повністю унеможливити повернення українців на рідні землі, їм заборонили змінювати місце проживання. 27 серпня 1949 року переселенців позбавили прав на колишні господарства та залишене майно.
У середині 1950-х років Польща на політичному рівні вперше висловили негативне ставлення до методів проведення акції, але не до самої операції. 1956 року переселенці отримали можливість за попереднім дозволом змінювати місце проживання.
ПРАВОВА ОЦІНКА
Від 1990 року в Польщі та Україні відбулося кілька спроб надання політичної оцінки подіям польсько-українського конфлікту в ХХ столітті. Результатами стали кілька спільних заяв президентів та парламентів обох держав із засудженням трагедії, проте у жодній з них операції «Вісла» не було надано чіткої правової кваліфікації.
Згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду, операція «Вісла» не може бути кваліфікована як геноцид або як злочин агресії. Фахівці Українського інституту пам’яті, проаналізувавши ті події, стверджують, що операцію «Вісла» можна кваліфікувати як злочин проти людяності, воєнний злочин, а також як етнічну чистку.
Проте на державному рівні запитання «Як називати акцію «Вісла»?» — етнічною чисткою, воєнним злочином або злочином проти людяності — досі є відкритим.
ПОГЛЯД ІСТОРИКІВ
В історії польсько-українських відносин у роки Другої світової війни найчастіше зустрічається слово — «різня». Різня у Сагрині, різня у Горайці, різня на Волині. Етнічні чистки змінювали одна одну — поляки знищували нас, ми знищували поляків, і так далі — по нескінченному кривавому колу.
З тієї ж опери — й операція «Вісла». Та ж етнічна чистка, тільки масштаб більший і результати помітніші. Таке собі «остаточне вирішення українського питання», тільки в більш м’якій, ніж у німців, формі: немає українців — немає проблем.
План польського комуністичного уряду цілком спрацював. Більше того: депортація українців призвела до того, що загони УПА перебиралися в місця проведення операції «Вісла» і відчайдушно атакували польські війська, намагаючись перешкодити їм виселяти, ґвалтувати і грабувати українських селян. Більшість з українських бійців під час цих атак загинули або потрапили до полону. Операція «Вісла» була доведена до кінця. ОУН і УПА на польських землях, по суті, настав кінець.
Я міг би довго перераховувати жорстокість, з якою поляки проводили операцію, нагадувати, що для комуністів геноцид і депортація — це один з найбільш звичних способів вирішення проблем. Але це не має особливого значення, тому що поляки все знають самі. 1990-го року польський парламент, а 2007-го року президент Польської республіки Лех Качиньський засудили операцію «Вісла».
Визнавати свої помилки непросто, особливо для гонористих поляків. І ми, українці, можемо їх пробачити. Але забувати не маємо права.
Юрій Гудименко
За моїм відчуттям, тема акції «Вісла» – не радикальна для поляків і українців. Ось якраз тут багато поляків і українців погоджуються, що це була репресивна акція сталінської держави.
Значна частина польського суспільства — і наукового світу, і політиків, і в тому числі багато політиків з правлячої коаліції — переконані, що це була комуністична репресивна акція і немає жодних причин це пояснювати чи доводити.
Деякі публіцисти у Польщі так говорять, що це була помста за Волинь, але ця теза не знаходить підтвердження в джерелах. Скоріше це була відповідь на діяльність УПА – застосування колективної відповідальності до всіх, незважаючи на те, чи симпатизували вони українському підпіллю, чи ні.
Влада дуже широко застосовувала методи боротьби з підпіллям, щоби просто заспокоїти ті території. Для комуністів не мало значення, що сталося кілька років тому на Волині. Інша справа, що пізніше це так представляли, щоб пояснити свої дії польському суспільству, у що багато людей вірило, на жаль.
Гжегож Мотика
Для правової кваліфікації операції «Вісла» слід застосувати чинні на сьогодні норми міжнародного права. Зокрема, положення Римського статуту Міжнародного кримінального суду (надалі – Римський статут) у частині найбільш серйозних злочинів, які належать до юрисдикції цього суду, а також інші міжнародно-правові акти, які стосуються таких злочинів.
Метою операції «Вісла» було примусове переміщення українців із південно-східних прикордонних територій Польщі на інші території. Україні жили на цих землях давно й законно. Ані теперішніми нормами міжнародного права, ані чинними 1947 року міжнародно-правовими актами таке примусове переміщення не визначалося як законне та припустиме.
Тому операція «Вісла» може бути визначена як «депортація або примусове переміщення населення».
До того ж, відбувалася так звана «селекція» мешканців Закерзоння на предмет співпраці із українським підпіллям. Запідозрених у ній, а також осіб, які самовільно поверталися додому, висилали до «транзитного табору» в Явожно. Там співробітники органів держбезпеки проводили їхні допити і «під час допитів катували в’язнів. Тортури полягали в побитті, кóпанні, ураженні електричним струмом, обливанні холодною водою, вливанні її до рота й носа, встромлянні шпильок у тіло, сажданні на ніжку перевернутого стільця».
Тому ці дії в межах операції «Вісла» можуть бути визначені як катування.
Під час операції «Вісла» примусово переміщеним українцям було заборонено самовільно повертатися на території, звідки їх виселили. Стаття 13 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право «вільно пересуватися та обирати собі місце проживання у межах кожної держави». Тому це обмеження є позбавленням українців одного з основних прав людини, гарантованих міжнародним законодавством.
Загалом операція «Вісла» може бути кваліфікована як злочин проти людяності.
Підпункт VIII пункту «е» статті 8 Римського статуту визначає воєнним злочином у межах так званого внутрішнього збройного конфлікту, серед іншого, «віддання розпоряджень про переміщення цивільного населення з причин, пов’язаних з конфліктом, якщо тільки цього не вимагають міркування безпеки відповідного цивільного населення або нагальна потреба воєнного характеру».
Немає документів, які б підтверджували необхідність примусового переміщення українців задля їхньої безпеки. Так само, з огляду на згортання взимку та навесні 1947 року активних дій Організації українських націоналістів та Української повстанської армії на Закерзонні, переміщення не могло бути викликано нагальною потребою воєнного характеру. А тому рішення про переміщення українців у межах операції «Вісла» було пов’язане з конфліктом між польським урядом та структурами українського підпілля, і саме з метою вирішення «національних» протиріч й утворення моноетнічної Польської держави.
Отже, операція «Вісла» може бути кваліфікована як воєнний злочин.
Резолюція № 780 Ради безпеки ООН та складений на її виконання звіт Комісії експертів визначають етнічні чистки як «використання сили або погроз для вигнання осіб, які належать до тих чи тих груп, з будь-якого району з метою перетворення його на етнічно однорідний», а також як «цілеспрямовану політику, розроблену однією етнічною або релігійною групою для усунення примусовими та такими, що призводять до терору, методами, цивільного населення іншої етнічної або релігійної групи з певних географічних районів».
Етнічною чисткою є діяння, яке містить або може містити елементи злочинів проти людяності, воєнних злочинів або злочину геноциду, чи поєднувати у собі елементи усіх або деяких з цих злочинів. Метою такої чистки завжди є примусове вигнання етнічної чи релігійної групи з визначеного району для перетворення його на етнічно однорідний.
Метою проведення операції «Вісла» було примусове переселення українців із чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польщі із забороною самовільного повернення на рідні землі. Замість депортованих українців на цю територію було переселено близько 14 тисяч поляків, що фактично перетворило її на етнічно однорідну.
Отже, операція «Вісла» може бути кваліфікована як етнічна чистка.
Сергій Рябенко
Юрист Українського інституту національної пам’яті
Автор тексту: Ярина Ясиневич, керівниця програм Центру досліджень визвольного руху
Источник